1. Головна
2. Події
3. Народилися в травні
4. Стельмах Михайло Панасович

Стельмах Михайло Панасович

Український письменник, драматург, фольклорист.

Стельмах Михайло Панасович

Михайло Стельмах народився у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска.

У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту (першим у селі отримав вищу освіту) і до 1939 вчителював у селах Київщини.

1939 року мобілізований до Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений. З 1944 працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины».

Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942). В 1943 році — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського.

Після війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1953 роки). Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6–9 скликань, був заступником голови Ради Національностей.

Жив у Києві у будинку письменників Роліті по вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького). Помер 27 вересня 1983 у Києві. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2).

Творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але починаючи з 1940-их працює у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932–1933 років та боротьби ОУН-УПА проти СРСР.

Стельмах Михайло Панасович

Як поет друкується з 1936. У 1941 з’явилася перша поетична збірка «Добрий ранок». У роки війни вийшли збірки «За ясні зорі», «Провесінь». Поезію Стельмаха відзначає глибокий ліризм, пісенність, емоційність, вплив фольклору, багатогранність тематики.

Проза Стельмаха — типовий зразок літератури соцреалізму, з властивим йому кожночасним пристосуванням до партійної лінії (наприклад, роман «Велика рідня», перейнятий духом ґлорифікації Сталіна і відзначений сталінською нагородою 1951, Стельмах переробив відповідно до критики «культу особи» і 1957 перевидав під назвою «Кров людська — не водиця») і так званого «прикрашення» радянської дійсності, від якого не вільні твори Стельмаха посталінської доби.

Винятково багата народною лексикою, специфічним гумором, проза Стельмаха стилево споріднена з ліризованою прозою Михайла Коцюбинського, Юрія Яновського, з особливо виразно помітними впливами Олександра Довженка.

Все по темі: український письменник, драматург, фольклорист, Стельмах Михайло Панасович