Костомаров Микола Іванович

Видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч.

Народився 16 травня 1817, помер 19 квітня 1885
207 років тому  139 років тому
Костомаров Микола Іванович

Костомаров Микола Іванович

Микола народився в сім’ї російського поміщика, мати — українка з кріпаків.

Закінчив 1837 р. історико-філологічний факультет Харківського університету. Під впливом українських фольклорних збірників захопився збиранням та вивченням народної поезії, 1844 р. захистив магістерську дисертацію «Об историческом значении русской народной поэзии».

По закінченні університету деякий час служив юнкером в уланському полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема 1845 р. — старший учитель Першої київської гімназії, з 1846 р. — ад’юнкт-професор кафедри російської історії Київського університету.

У 1845–46 рр. разом з М. Гулаком і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів — «Книг буття українського народу», «Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», відозв «До братів-українців», «До братів-росіян», «До братів-поляків», автор записки про об’єднання слов’янських народів.

Весною 1847 р. Костомарова арештовано. Після річного ув’язнення в казематі «Третього відділу», а потім у Петропавловській фортеці його вислано до Саратова. Тут він служив (1848–1857) у Статистичному комітеті.

У 1848–1850 рр. був перекладачем при губернському управлінні, редактором неофіційної частини «Саратовских губернских ведомостей», близько зійшовся з М. Чернишевським, О Пипіним, Д. Мордовцем. 1856 р. Костомарова амністовано.

З 1858 р. жив у Петербурзі. В 1859–1862 рр. — екстраординарний професор кафедри російської історії Петербурзького університету. Влаштовував літературні «вівторки», куди сходилися земляки-українці (П. Куліш, О. Стороженко, В Горленко та ін.).

Був членом-редактором Київської археографічної комісії. За його редакцією у 1863–1884 рр. видано 12 томів «Актов Южной и Западной России» з історії України і Білорусії 14–17 ст.

В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки «Украинские баллады» (1839), «Вітка» (1840), історичні п’єси.

Поезія Костомарова характеризується широкою проблематикою і розмаїттям жанрових форм: вірші-балади, в основу яких покладено народні вірування, легенди та історичні перекази («Стежки», «Посланець», «Мана», «Брат з сестрою», «Ластівка», «Явор, тополя й береза» та ін.), ремінісценції на історичні теми (вірші «Згадка», «Могила» та ін.), вірші-пісні романсового характеру, стилізації народної ліричної пісні («Стежки», «Поцілунок», «Рожа», «Горлиця», «Голубка», «Нічна розмова», «Вулиця», «Зозуля»), особистісно-психологічна лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю («Туга», «Дівчина», «Сон», «Ой ішов козак…», «Зірка», «Зорі» та ін.).

Костомаров Микола Іванович

Громадянська лірика Костомарова пройнята мотивами боротьби з тиранією, поетизацією козацької слави України («Давнина», «Діти слави, діти слави!», «На добраніч»). Твори на історичні теми нерідко у формі алюзій спроектовані на проблеми сучасності («Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским», «Співець Митуса» та ін.).

Костомаров одним з перших в українській поезії запровадив гекзаметр (вірш «Эллада») та елегійний дистих (вірш «Нічна розмова»), п’ятистопний ямб. Особливостями його вірша є багатство ритміки, відсутність регулярної строфіки, чергування коломийкового вірша з говірним віршем. Для громадянської лірики характерні ораторсько-публіцистичні інтонації, риторичні засоби.

М. І. Костомаров переклав частину «Краледворського рукопису», окремі твори Дж. Байрона, В. Шекспіра (пісня Дездемони з трагедії «Отелло»), з чеської («Ягода», «Рожа») і польської («Панич і дівчина») народної поезії.

Костомаров — один з перших українських літературних критиків. З його історичних і суспільних поглядів випливає розуміння народної поезії як втілення національного духу, а також індивідуальної творчості як продовження фольклорного процесу на новому рівні.

Костомаров знав Т. Шевченка з 1846 р. У рецензії на «Кобзар» (1860), «Воспоминании о двух малярах» (1861), книзі «Поэзия славян. Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей» (1871) та в «Споминках про Шевченка» в празькому виданні «Кобзаря» (т. 2, 1876) оцінював творчість Т. Шевченка як всенародний скарб.

Помер Микола Костомаров 19 квітня 1885 року в Петербурзі.

Все по темі: , , , , ,



© 2009-2024 day.calendar.org.ua - це повний календар свят, подій, іменин, народних прикмет на кожен день. Друкована версія.