1. Головна
2. Події
3. Народилися в березні
4. Козловський Іван Семенович

Козловський Іван Семенович

Український співак, народний артист СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Сталінських премій, та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Козловський Іван Семенович

Іван Козловський народився у бідній селянській родині. Змалечку він чує українські народні пісні, любов й прихильність до яких він зберігатиме все своє життя.

У 8 років хлопчика прийняли співаком у Михайлівський Золотоверхий монастир, де він прожив близько десяти років. У другий половині свого життя Іван Козловський буде часто повертатися до духовної музики, що її заклали в нього з дитинства. Цим він буде відрізнятися від більшості радянських співаків.

Сімнадцятирічним юнаком Іван надійшов у Київський музично-драматичний інститут, де навчався у відомого на той час музичного педагога Олени Муравйової. Дебютував на оперній сцені у театрі Садовського, де співав партію Андрія у «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

Наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну діяльність. Лише один раз червоноармієць І. Козловський за запрошенням адміністрації оперного театру замінив хворого артиста і виступив в опері Ш. Гуно «Фауст». Учасник цього спектаклю — відомий співак Платон Цесевич пророчив молодому співаку блискуче майбутнє. Слова ці виявилися пророчими. По закінченні служби в Червоній армії І. С. Козловський вступає до Харківського оперного театру.

Участь у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери і балету передує вступу в трупу Великого театру СРСР у 1926 році. Перша, виконана їм на столичній сцені, невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського стала однією з центральних у спектаклі. Однак дирекція Великого театру СРСР не сприймає співочу манеру Козловського, йому не дають роботи в театрі, тому він вимушений організовувати окрему трупу співаків.

Наприкінці 1930-х років дирекція Великого театру звільняє Козловського, але тут у цю справу втрутився «товариш» Сталін. Раптово Козловському дають звання народного артиста СРСР, нагороджують орденом Леніна і з тріумфом повертають до Великого театру СРСР, де він починає змагатися з Сергієм Лемешевим у головних тенорових оперних партіях. Забігаючи наперед треба відзначити, що в Великому театрі СРСР Козловського ніколи не любили, завжди були якісь «інтриги під ковдрою» щодо нього, тому він вимушений був піти з Великого театру саме у розквіті свого таланту у 54 роки (до речі, одразу ж після смерті Сталіна), хоча співав з великим успіхом до 80-ти років.

Козловський Іван Семенович

Отримавши епізодичну роль у опері «Борис Годунов» Мусоргського, він так зіграв партію юродивого, що його фраза «Нельзя молиться за царя-ирода. Богородица не велит!» стала головнішою у цій виставі.

І. С. Козловський проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендія в опері «Снігурка» Н. Римського-Корсакова до юного Ромео в «Ромео і Джульєті» Ш. Гуно.

Голос Івана Козловського мав надвеликий динамічний діапазон: від 75 до 150 децибел.

З моменту свого переїзду до Москви Іван Козловський не полишав своїх зв’язків з Україною. Він щорічно співав у Каневі на могилі Кобзаря, часто навідував Україну з концертами.

Іван Степанович все життя мріяв про поїздку до Ла Скали, але його ніколи не відпускали за кордон. Все його життя він зіштовхувався з заборонами зверху.

Коли святкували 70-річчя Івана Козловського у Великому театрі СРСР він хотів, щоб ювілей тривав два вечори: перший — за участю російських митців, а другий — за участю українських. У ЦК КПРС йому цього не дозволили.

Іван Степанович завіщав, щоб його поховали у рідній Мар`янівці, під фруктовими деревами, що їх він сам саджав та вирощував. Та навіть цим бажанням великого співака знехтували.

Але не зважаючи на всі негаразди важких відносин з радянською владою Іван Козловський залишив по собі найяскравішу пам’ять у серцях вдячних прийдешніх поколінь…

Все по темі: Український співак, народний артист СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох , Сталінська премія, Державна премія, УРСР, ім. Т. Г. Шевченка.